Сьогодні неділя і я вперше з початку повномасштабної війни Росії проти України дозволила собі іти рідним Львовом. Не бігти на склад з гуманітаркою, щоби відправляти допомогу на передову.

Не летіти на вокзал — зустрічати друзів і незнайомців, які вирвались з пекла. Не ледь волочити ноги, дивлячись в телефон, де страшні новини і ані звістки або коротке і ненадійне “все добре” від друзів з найгарячіших точок.

Сьогодні я просто йшла, дивилась на Львів, відчувала, який він крихкий, і тому — намагалась запам’ятати його. На всяк випадок.

Поляки теж люблять Львів, тож я розповім вам про нього. Ви…